• калина,
• тополь,
• вишня,
• барвинок,
• бархатцы.

Они издавна олицетворяют красоту нашей Украины, духовную мощь народа, свидетельствуют любовь к родной земле.

Животные символы

• лошадь,
• птицы:
  • кукушка,
  • аист,
  • журавль,
  • ласточка,
  • соловей.

Венок

Венок - символ жизни, судьбы, жизненной силы; символ девичества. Венок является символом совершенства:

А в этом домочку, как в венчике Здесь хозяин - богатства обладатель, Здесь хозяйка - красная калина, Здесь Дивочку как цветочки, Здесь сыночки, как колосочки!

Калина

Калина - символ жизни, крови, огня. Некоторые исследователи связывают ее название с солнцем, жаром, всплесками огней. Калина часто играет роль мирового дерева, наверху которого птицы едят ягоды и приносят людям вести, иногда из потустороннего. Да и само дерево связывает мир мертвых с миром живых.

Калина символизирует материнство: куст - сама мать; цвет, ягодки - дети. Это также олицетворение дома, родителей, всего родного. Калина - украинский символ вневременного единения народа: живых с отшедшими в потустороннем и теми, которые еще ждут своего рождения. Калина олицетворяет и саму Украину. Как символ Родины, она «проросла» в гимну сечевых стрельцов:

Ой в лузе красная калина наклонилась. Чего наша славная Украина приуныла. А мы тую красную калину поднимем. А мы нашу славную Украину развеселим!

Полотенце

Украинский рушник

Полоса полотна сама по себе имеет насыщенный символическое значение - дороги, судьбы, защиты. А когда эта полоса еще и имеет на себе сотканные или вышитые знаки-обереги - защитная сила ее, соответственно, усиливается. Во всей Украине полотенцем накрывалихлеб на столе. Когда сын отправлялся в дальний путь, мать дарила ему рушник. Хлебом-солью на рушнике сих пор встречают гостей. В украинской хате рушники вывешивают над иконами и над портретами родственников. Полотенце используется во многих обрядах, прежде всего тех, которые связаны с браком и проводами в потустороннем мире.

Писанка

Писанка - символ Солнца; жизни, его бессмертия; любви и красоты; весеннего возрождения; добра, счастья, радости. Каждый орнаментальный мотив имеет определенное сакральное значение. Из них на писанке складывается рисованная молитва о согласие и мир между людьми. В христианской культуре украинского писанка стала символом воскресения. В народе говорят: « В мире будет существовать любовь, пока люди будут писать писанки ».

Вышиванка

Вышиванка

Вышиванка - символ здоровья, красоты, счастья, родовой памяти, порядочности, честности, любви, праздничности; оберег. Вышитая национальная женская и мужская белая рубашка. Символика вышивки зависела от того, кому предназначалось наряд: парню - жениху, мужу, парню; девушке, замужней женщине.

Изготавливались из льняного или конопляного полотна домашней работы. Было немало типов традиционных рубашек по форме, использованием материалов, а также за семантикой цвета: Подольский, галицкий, полесский, волынский, надднепрянский, полтавский, гуцульский, буковинский, лемковский подобное. Интересно, что символика вышиванок часто совпадает с символикой орнаментов предметов материальной трипольской культуры. Обнаруженные на Черкащине серебрянные бляшки с фигурками мужчин (датируют их VI в.) Идентифицируются с узорами вышивок XVIII-XX вв.. Правда, символика вышивки часто состояла из двух частей: исторической (родовой) и прогнозирующей (загадывания будущего, продолжение рода).

На вышивках применялись традиционные символические орнаменты: геометрические (считаются древнейшими), растительные, зооморфные (животные). Иногда типы орнаментальных форм сочетались: орнаментально-растительный с преобладанием первого или последнего.

Символику форм конкретизировала символика красок. Скажем, подольская цветная сетка выполнена крестиком и низзю с декоративным швом-качалкой (качалочки) представляет ромб, размещенный между двумя горизонтальными линиями. Треугольник между ромбом и линиями вышивался косыми линиями в виде завитков («бараньи рога»). В орнаментах преобладает черный и красный цвета с вкраплением синего, зеленого, желтого (золотого). Такой тип вышивки мог символизировать не только земледельческую работу на черноземе в зоне лесостепи с наличием рек, озер или журливисть нравы, любовь, целеустремленность подолянина в достижении цели, но и определенную гармоничность в отношениях человека с природой и человеческих взаимоотношениях; силу, мощь; рост; время - оплодотворение и т.д. (следует рассматривать конкретный образец назначения вышивки). С изображениями ромба и двух линий могли связываться определенные представления о календаре, четыре времени года, между рождением и смертью (две линии).

Народ относился к вышиванок как к святыне. Вышиванки передавались из поколения в поколение, из рода в род, хранились как реликвии. Символический образ рубахи-вышиванки часто встречается в народных песнях о любви, семейной жизни, а также социально-бытовых (казачьих, чумацких, бурлацких, батрацких и др.).. По традиции, девушка, готовя приданое, имела вышить своему жениху рубашку:

Шелком шила, шелком шила, золотом рубила. И для того козаченька, что верно любила.

Рубашка (особенно мужская) была символом любви и верности. В древнем заговоры сказано: «Какой белой есть рубашка на теле, чтобы и мужчина к женщине был», откуда видно, что «белый - милый». В некоторых народных песнях, как замечал А. Потебня, образ не объясняется, но его можно понять на основе символических значений:

Ой кабы я была знала, что я твоя буду, Постирала бы-м распашонку от черной грязи (Т.е.: полюбила бы, сочеталась с тобой при условии обязательного будущего замужества); Заковала зозуленька на желтом песочке. А кто же мому миленького вымыть рубаху?

Во второй половине XIX в. в европейской фольклористике широко обсуждался сюжет о графе, который попал в плен к неверным, и о его жене. Белая рубашка, которую дала жена мужу, - символ верности: пока рубашка белая, до тех пор женщина верна. Постирать рубашку в чумацких песнях означает полюбить чумака, даже если он женат.Характерно, что не всегда чумак соглашается на любовные отношения со случайными лицами женского пола (в песнях это преимущественно девушки или молодой шинкарка-здирниця), не позволяет какой-либо «стирать рубашку», хоть она и не белая, ибо «седьмое воскресенье». Таким образом, чумак сохраняет верность любимой девушке, к которой должен вернуться.

Рубашка-вышиванка воспетая, изображена в различных жанрах народного творчества (в том числе - шутливых, пародийных), современными поэтами. Она является символом украинского целом и Украины в частности, однако в XX в. престиж вышиванки как одежды пал под губительными воздействиями шовинистически-космополитических, коммуно-фашистских, экстремистских и других тенденций. М. Дмитренко.

Вишня

Вишня - символ мирового древа, жизни; символ Украины, родной земли; матери; девушки-невесты. В древности вишня была одним из священных деревьев далекой Японии и Китая. Для праукраинцев вишня, по данным А. Шокало, - мировое древо жизни (см. Дерево жизни). Как известно, когда славяне праздновали Новый год 21 марта. Это был праздник весны, Новый год исконных земледельцев. «В старину в Украине, - подчеркивает исследователь, - вишня была ритуальным деревом весеннего новогоднего обряда.Деревце вишни сажали осенью в бочонок, держали его в доме, а весной, в марте, вишенка развивалась и расцветала. По тому, как она цветет, девушки гадали судьбу на целый Новый год ». По мнению Г. Лозко, название «вишня» следует считать прилагательным женского рода, от формы «вышний», т.е. «божественный» (ср. со словом «Все-вышний" Всевышний). Итак, вишня - это «божественное дерево», посвященное Сварогу.

Отдельные исследователи сопоставляют это слово с весенним солнцем в зените, то есть «вишни» солнцем. Лингвистический анализ этимологии слова «вишня», сделанный нами, подтверждает мнение о правильности сопоставления ее с образом мирового дерева, священного дерева жизни. Во-первых, слово «вишня» - славянского происхождения, оно имело такие региональные варианты как «вишник», «вишника». Вместе слово «ввысь» (высота) (мировое дерево, как известно, очень высокое, достает кроной неба) мало аналогичные формы - «вишник», то есть «высший», «старший», «вышек» - вершина, шпиль.

Словарь Б. Гринченко фиксирует форму «вышний», т.е. «верховный», а значит «небесный», «божественный». Одновременно в словаре помещено фразу «Господи вышний, или я у тебя лишний?», Которую можно сопоставить с фольклорным выражением «Ненько, моя вишня, ли я в тебя лишняя...» Итак, в сознании праукраинцев вишня ассоциировалась с небом, высоким деревом жизни, Богом. Кроме того, белый цвет ее цвета ассоциировался с святостью, ибо «мир» - это «праздников».

По данным Н. Костомарова, славяне обожествляли сам свет как источник жизни, белый цвет (ср. имена языческих богов Световид, Белобог). Испокон веков священные вещи украинских - белые (хата, вышивка, платок, полотенце). Священная птица аист имеет белый окрас. Таким образом, несомненно, вишня была у наших предков Священным Деревом Жизни, Матери-богини, Украина. Отголоски этих верований находим в произведениях устного народного творчества, украинских писателей. В сознании украинских и ныне вишня - это родной дом: «Вишневый садик возле хаты» (Тарас Шевченко). Или: «Как я любил в облаках вишняке Твои беленькие, словно платка, избы» (М. Старицкий).

В поэме И. Франко «Иван Вышенский» изображено, в частности, эпизод, когда именно вишневый цвет напомнил герою на чужбине о родной Украине и заставил вернуться с греческого Афона.

Лина Костенко использовала этот образ для опоетизации весны, любви невесты:

Еще снег глотала половодье широченная, И рала ждал еще тоскливый лан. А под горой вишня - невеста Уже к венчика мерила туман.

В поэме И. Драча «Смерть Шевченко» вишневый цвет ассоциируется с бессмертием Великого Кобзаря. И в завершение - строки, написанные одним из авторов словаря:

О, вишня - Матушка Всевышний - Весь белый свет - то вишни цвет. Правични дерево Вкраини - Ее бессмертие в течении лет.

А. Потапенко.

Волосы

Волосы - символ богини неба, земли; богатства; развития духовных сил; энергии, огня, плодородия, здоровья; символ скорби, траура; острижены волосы - символ покрытки (Стриги), утраченного девства, целомудрия; «рождения-смерти»; вечной памяти; оберег.

Волосы - многозначный символ. Волосы на голове символизировало духовные силы человека, и одновременно - иррациональные космические силы и биологические инстинкты.

Автор Словаря символов Х. Э. Керлот отмечает, что волосы означает энергию, плодовитость. Густая шевелюра означает жизненный порыв, радость жизни, духовное развитие.В индуизме волос символизирует «силовые линии» Вселенной. Потеря его означает падение и бедность. Вместе добровольное пострижении, напр., В монахи, означало отказ от всех земных утех, абсолютный аскетизм. В Малой Азии именно им жрецы и жрицы приносили в жертву свои волосы. Согласно мифам, Самсон потерял силы, когда его остригли, т.е. лишился поддержки богов.

По данным А. Н. Афанасьева, «древней поэтическим языком травы, цветы, кусты и деревья назывались волосами земли». Люди одухотворювалы землю, считая сушу телом, камни - костями, воду - кровью, а растения - волосами гигантской существа. Поэтому-то в народных сказках именно щетка (гребень для волос), брошенные героем, превращаются в ровный лес: из каждой волосинки вырастает дерево. Итак, в сказках волосы - символ энергии, плодовитости, буйной растительности.

В старину на Руси-Украины категорически запрещалось замужней женщине «светить волосами». Одним из самых позорных поступков было срывание платки с головы женщины. Это обусловлено верованием в то, что, выйдя замуж, девушка переходит под власть мужа, который завладел ее косой, а следовательно - честью. Поэтому появиться перед чужим без платка означало изменить своему мужу.

Позорным в Украине для девушки было прежнее насильственное обстригання, которое символизировало уничижении за потерю венка, целомудрия. Такая девушка звалась «Стрига» или «покрытка», потому что ей ребята за измену отсекали волосы, ей запрещалось ходить с непокрытой головой. Очевидно потому, что волосы, коса частности, (см. Коса) были символом девственности, святости.

Одним из древних символических ритуалов был обряд пострижини. По данным Геродота, скифы, гиперборейцы стригли волосы в знак траура. Девушки перед браком обтиналы косы и жертвовали их богине Артемиде. У многих народов категорически запрещалось это делать, чтобы не попасть под влияние демонических сил.

На Руси-Украины только воины (по показаниям В. Колесова) «полностью сбривали волосы, посвящая свою жизнь и жизненную силу Перуну». Византийцев очень поразила прическа князя Святослава. На гладко выбритой голове был только клок волос на макушке (подобный запорожского «селедки»).

Пострижини проводили, когда ребенку исполнялось 3-5 лет и символизировали переход ее в «отрочество». По мнению И. Снигирев, этот обряд рассматривали как нечто аналогичное крещению.

В Украине издавна считают иву и калину священными: "Без вербы и калины нет Украины". Обычай святить вербу был заимствован христианской религией с астрального культа наших предков. Верба символизирует Прадерево жизни, так же, как Млечный путь. Недаром ивы всегда сажали вдоль дорог, по космогоническим представлениям народа наша Галактика является началом образования Вселенной - берегом космического океана. Обряд хлест ивой означает соединение человека с Космосом, возможность восстановления силы и здоровье. Это был обычай близок по смыслу к обряду погружения в священные воды Буга в Украине и Ганга в Индии. Кроме ивы, сажали в Украине также липу, что посвящена матери Воде, дуб символизировал Перуна и Солнце, береза посвящена Ладе, клен - Полель.

Калина также символизировала праздник Коляды, Рождества мира. Надругательство над ней покрывала человека позором, так же, как убийство аиста. Возле дома всегда сажали калину, зимой ее ягоды клали между стеклами. До сих пор существует поверье: если вырезать из калины дудочку, то в семье появится продолжатель рода - сын. Калиновый чай - лучшее лекарство от простуды. Важная роль принадлежит калине в различных обрядах, особенно на свадьбе (украшали свадебную веточку). О ней сложено множество песен, поговорок: "Любуйся калиной, когда цветет, а ребенком, когда растет", "Девушка, как калина" и другие.

П очитание деревьев берет свое начало с глубокой древности, когда наши предки поклонялись деревьям, как Богам. Вот в апокрифах описывалось Дерево Жизни: "А посреди рая Древо Животное, еже есть божество, и приближается верх того древа до небес»

Дерево Жизни - один из самых распространенных мотивов народного искусства, особенно на вышитых рушниках. До принятия христианства было много священных рощ, куда ходили на поклонение Богам природы, здесь росли священные деревья, стояли кумиры, происходили народные гуляния. В Киеве известно несколько таких рощ. По мнению Евгения Аничкова такой лес был на месте Киево-Печерской лавры. Священным рощей был также Шулявская роща на берегу реки Лыбеди, который во время гражданской войны был вырублен. Хотя еще в прошлом веке Шулявская роща ("Кадетская роща" - название от кадетского корпуса, построенного в 1857 г.) был любимым местом отдыха киевлян.
В Украине местами до сих пор сохранились обычаи "запугивания" неплодородных деревьев, которые, вероятно, является не христианские, глубоко народными. На Святой вечер или на Новый год хозяин идет в сад с топором и угрожает неплодородной дереву, срубит, если в следующем году оно не принесет: "Как не рождать, то срублю и в печь уметаю, а пепел на ветер поразпускаю" (записал Б. Гринченко от своего деда).

Обычай уважать священные деревья прочно вошел в ментальности украинцев. Дерево, которому суждено было долгие годы, становится священным. Так на Ровенщине есть дуб, которому около 1300 лет. Это самое старое дерево в Украине. Священными также считают дерева, с которыми связаны исторические фигуры и легенды. В с. Верхняя Хортица растет дуб, под которым отдыхали Богдан Хмельницкий, Тарас Шевченко, Илья Репин, Николай Лысенко. Этому дубу 800 лет. В народе дуб считался деревом Перуна, теперь его почитают за прочность, красоту, долговечность. "Крепкий, как дуб" - говорят о сильном мужчине. Дубу приносили в жертву кабана, а теперь можно услышать поговорку: "Дуб - дерево хорошее и плоды его свиньям годятся". Свинина осталась жертвенной пищей на Рождество, однако самому животному досталось негативную окраску, ее стали считать нечистой, дьявольской. Под влиянием церковной литературы временем менялось отношение к многих растений, животных и явлений, становилось спорным, а иногда и непонятным.

Так ива, изначально почиталась в Украине, возгордился в обряде Вербного воскресенья, ранними христианами считалась нечистой. Вишня использовалась в Новогодней обрядности задолго до привнесенного Петром I обычай ставить елку, ее выкапывали осенью и ставили в кадку с землей в доме, где она стояла до Нового года. За тем, как росла вишня, предусматривали свою судьбу: если до Нового года она зацветала, это был хороший знак. Она воспета многими писателями. Поэтому Шевченковский "садок вишневый коло хаты» стал символом Украины, родным, близким образом. Яблоня известна в Украине не меньше. С незапамятных времен в диком состоянии она была распространена по всей Украине. Яблоко стало символом любви и плодородия. Об особой плодовитость яблони знали уже трипольцы, когда изображали семена яблони на своем посуде. Уже во времена Киевской Руси было известно несколько рецептов хранения яблок зимой, сушки, квашения, приготовления сладостей.

О плодовитость яблони может свидетельствовать такой факт: в селе Андреевка на Сумщине одна 150-летняя яблоня корневыми отростками и семенами своих плодов породила целый яблоневый лес, площадью полгектара. Лесными яблоками любит лакомиться медведь, поэтому верили, что лучшая яблоня и, на которую он поставил свою метку: любимое дерево медведь царапает когтями. Именно такие деревья отыскивали даже дикие кабаны, следя за медведем, и отбирая натрушенные ним плоды. Дикие яблоки люди использовали как корм для домашнего скота.

Яблони и груши почитали еще в античные времена, записи об этом можно найти в древних летописях как в Греции, Риме, так и в Киевской Руси. О лечении плодами груши было известно еще в древнем Шумере. Украинцы из сушеных яблок и груш варили компот, который был также и обрядовым напитком, например, на Рождество.

С ейчас украинскими селекционерами выведено немало сортов плодовых деревьев, в том числе и груш. Наиболее необычная груша-писанка, которая растет в Макаровском районе на Киевщине. ее плоды имеют оригинальную окраску, похоже на писанку, разрисованную красными, зелеными и желтыми полосами.

Ясень - мужское дерево, ведь из его древесины делали вооружение воинов еще в скифской эпохи. Ясень считался символом войны: если врагу присылали ветвь ясеня, это означало начало войны или предупреждение. Хотя использовали дерево ясеня и в бытовых целях для изготовления посуды, ложек, люлек, мебели, а также в судостроении. Клен всего использовался на изготовление музыкальных инструментов: свирелей, гуслей, скрипок. В Карпатах хлеба выпекали на кленовых листьях и сажали в печь на Кленовой лопасти. Явор (разновидность клена) в Украине считается символом печали, его сажают на могиле убитого казака, разлученных влюбленных: "Посадили над казаком явор и ель, а в головах у девушки - красную калину".

К роме калины, в Украине широко использовали рябину, которая также красные ягоды и долго сохраняется на дереве, маня к себе птиц. По количеству рябины могли предвидеть, какой будет зима: если ягод было много, ждали холодной снежной зимы. Рябину знали еще скифы. Вергилий писал, что скифы долгими зимними вечерами пили напиток из рябины. Способ приготовления вина из рябины и меда дожил до наших дней. Цветы рябины издавна добавляли в чай, это придавало ему вкус миндаля. Рябина также использовалась во многих обрядах. Как оберег ее сажали возле дома, на Купала веточки рябины вешали на каждую дверь, чтобы уберечься от злых духов и болезней.

Терновник известный в Украине более двух тысяч лет. Он является одним из прародителей садовой сливы: уже в начале нашей эры, скрестив поприще с алычой, наши предки выращивали сливы. Благодаря своим колючкам поприще снискал себе славу доброго защитника усадеб в древности - ко двору, обсаженного терном, не мог пробраться никакой зверь. Позже стали считать, что терн защищает от нечистой силы. Такое практическое значение этого невысокого деревца. Но есть еще и очень интересная легенда. Одна из пород терна - диптих - получила название "неопалимой купины". В переводе с церковнославянского купина означает "куст". Этот терновый куст выделяет своеобразные эфирные пары, которые могут гореть, однако самого растения огонь не касается. Следовательно, эта удивительное свойство не могла пройти незамеченной мимо внимания наших предков: считалось, что с неопалимой купины выходит Бог, чтобы показать людям истину. Позднее эта легенда вошла в Библию, где рассказывается, что впервые Бог явился Моисею из неопалимой купины. В Украине неопалимой кочками связан образ Богини-Матери, а по принятию христианства - Девы Марии; образ неистребимой цветка жизни имеет языческие корни.

Береза благодаря своей белой коре стала символом чистоты, девичьей нежности. Она также считалась оберегом от злых духов, поэтому ее часто сажали возле дома, чтобы радовала глаз и защищала усадьбу. Широко использовалась кора березы - береста - для "берестяных грамот". На ней учились писать ученики, на ней писали письма, различные бытовые записи временного значения. Так, во времена, когда бумага была слишком дорогой и использовалась для книг, бытовало письмо на бересте. Для этих грамот бересты снимали так, чтобы не повредить самого дерева, ведь места, где был снят тонкий слой коры, имеют свойство наращивать новую кору.

Если Вам понравился наш сайт расскажите о нас своим друзьям!

Прочитано: 6 592

Легенди про рослини і тварин до проекту “Народні символи України” для 3-4 класів автора Пилипчинець Марії Василівни.

ЛЕГЕНДИ

Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну іде мова. Так, коли ми говоримо – клен, то знаємо, що це символ Канади.

Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.

Народні символи України є рослинні і тваринні. До рослинних символів відносяться калина, верба, дуб, тополя, барвінок, чорнобривці. Вони здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі.

Верба

Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.

Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.

Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу і Т.Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її і виросла бона йому на Втіху. Росте верба Шевченкова і досі. У нашій вербі живе і добра душа Левиної Мавки. Похилені вербові гілки викликають зажуру і смуток.

Тиждень перед Великоднем називається вербним. Тоді освячують вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба е особливо цілющою. Посадіть і ви ніжну вербову гілочку. У сирій землі вона Швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Не можна допустити, Щоб зникли вербові насадження на нашій Україні. Незабутні слова В. Симоненка з вірша “Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу…”

А якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі;

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Тополя

Поет не випадково сказав: “Прийдуть з України верби і тополі”. Тополя також є нашим народним символом. Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Про тополю написано багато пісень, складено легенди. Т.Г.Шевченко написав поему “Тополя”.

По діброві вітер віє,

Гуляє по полю.

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Існує така легенда. В одному селі жила красива дівчина Поля і мужній Хлопець на ім’я Стриба. Вони кохали одне одного. Одного разу старші люди попросили Стриба побігти у сусіднє село і довідатись, чи все там спокійно. Побіг Стриба, але, не добігаючи до села, побачив багато ворогів. Швидше вітру прибіг юнак додому, розповів людям про те, що бачив. Вирішили забрати худобу, пожитки і перечекати у горах, поки вороги залишать їхню землю. Бог блискавки і грому Перун побачив людей і вирішив дізнатися, чому вони тут. Спустившись на землю, Перун розпитав у людей, що сталось. Люди розповіли. І тут вій побачив Полю. Вона йому дуже сподобалась, і він сказав: “Ця дівчина Така гарна, що я візьму її собі за дружину”.

Люди зраділи, бо мати такого Високого покровителя не всім дано. А Стриба, почувши, впав непритомний. Побачив це Перуні і промовив: “Бачу я, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Тож нехай вона буде нічия”. Вдарив палицею об землю і там, де стояла доля, виросло струнке зелене деревце. Люди, котрі стояли ближче, бачили, що відбулося, а ті, які стояли далі, питають: “Де Поля?” Їм відповідають: „То Поля”. А Стриба Перун забрав з собою на небо і зробив Богом земних вітрів.

Калина

Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок.

З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали Калиною.

Дивитись

Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.

Оспівана калина у поезіях Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки. До речі, Л.Українка написала вірш “Калина” після похорону свого коханого С.Мержинського. У цьому вірші вона вилила свій біль. Кущ калини садили на могилі козака або чумака, який загинув.

Дуб

Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний Дуб. У с. Верхня Хортиця росте 800-річний дуб, під яким, за переказами, відпочивали Т.Шевченко, І.Рєпін, М.Лисенко. Обхват його стовбура – 8м. У смт. Міжгір’я Закарпатської обл. росте 500-річний дуб.

Під час грози електричні розряди найбільше “притягує” дуб. Зі 100 ударів блискавки у дерева – 54 припадає на дуб.

Два дуби, що ростуть у селі Стужиця на Великоберезнянщині, привертають увагу не тільки закарпатців, а й туристів із багатьох інших регіонів, пише Юлія Юрковецька, Унікум. Дерева визнано одними з найстаріших в Україні. Дідо-дуб та Дуб-чемпіон, котрим по 1100 та 1300 років, унікальні не тільки своїм віком. Дерева чарують своєю величністю та красою. Вони мають особливу енергетику, котру щиро дарують усім, хто до них доторкнеться.

Багато історій та легенд пов’язано з деревами, одна з яких навіть розповідає, що у дуплі Дідо-дуба під час «сухого закону» робили самогон. Правда це чи ні – ми, мабуть, не дізнаємось ніколи. Але те, що ці дерева зовсім не прості, – залишається фактом. Ще з самого дитинства (напевно через казки та легенди), асоціюється з мудрістю, силою та з певною магією. У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею богів, небесними воротами, через котрі божество може з’явитись перед людьми. Це дерево завжди символізувало мир, силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість та вірність.

В Україні ж дуб завжди був символом дужих та відважних чоловіків. «Міцний, як дуб», - здавна казали про статного парубка. Не дивно, що саме це дерево увібрало у себе всі перераховані символічні якості, адже дуби відомі з найдавніших геологічних епох. Дерева є сучасниками мамонтів та інших реліктових тварин. Вони можуть жити до двох із половиною тисяч років, а зрілість дуба настає лише у… сто п’ятдесят. За цими параметрами наші закарпатські Дідо-дуб та Дуб-чемпіон уже давно перетнули межу молодості та можуть ділитися старечою мудрістю. У своїх розмірах вони вже досягли «дубового» максимуму: їх висота, приблизно, 30 м, а розмах крони – 20 на 25 метрів.

На Всеукраїнському конкурсі «Національне дерево України», що проходив у 2010 році, Дуб-чемпіон зайняв третє місце в номінації «Найстаріше дерево України». Проте через похилий вік дерево потребувало лікування та належного догляду. З цим допомогли чеські арбористи, котрі за власний кошт здійснили лікування дуба. Таким чином, Дуб-чемпіон має шанс вразити своєю величчю більшу кількість поколінь. Багато-хто приходить до дерев, щоб обійняти їх та перейняти частинку енергії у цих гігантів, проте самотужки це нікому, звісно, не вдається. Окружність стовбурів дубів – понад 9 метрів, отже, аби згребти котресь із цих гігантських дерев у ніжні обійми, потрібно зібрати компанію не менше, ніж із сімох друзів. Вважається, що Дідо-дуб – це син Дуба-чемпіона. Виходить, що самотнім цьому мудрому дереву довелось бути лише 200 років.

Майже за тисячу років ці дуби побачили вже тисячі людей із різних міст, країн та навіть часів. Даних про те, хто посадив ці дерева, не збереглось, адже перші письмові згадки про Великоберезнянщину датуються 1409 роком. Тоді цей район належав домінії графів Другетів. Дідо-дуб та Дуб-чемпіон зберегли у своїй пам’яті легенди та перекази про опришків XVII та XVIII століть: Івана Варгу, Миколу Васильчака та Івана Бецу, котрі мстили за бідність селян та нападали на панські маєтки. Бачили ці дерева і словаків, що переселилися пізніше, у другій половині XVIII століття. Вони суттєво вплинули на розвиток культурних традицій Великоберезнянщини, зокрема села Стужиця. Величні дуби чули стукіт залізничних колій, поки по них їхали перші потяги, що, нарешті, дали можливість людям зручно дістатись не тільки до Ужгорода, а й до Львова.

Дідо-дуб та Дуб-чемпіон змінювали назву своєї батьківщини, міцно закріпившись могутніми коренями у землю, – Австро-Угорщина, Угорщина, Чехословаччина, Радянський Союз, і, нарешті, Україна. Довелось мудрим деревам спостерігати за тим, як руйнуються сім’ї у роки воєн. Ховали вони у затінку своїх могутніх крон й багато закоханих пар. Біля їх дужих стовбурів набиралися сил зморені подорожні… Чого тільки не було за понад тисячу років?! Багато закарбувалось у їхній пам’яті облич, історій, прохань та бажань. Вони ж залишились споглядати на людей зі своєї висоти та величності й до сьогодні.

Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які, за повір’ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання.

Барвінок

Є у нас і рослини-символи. Одним з найулюбленіших є барвінок. Цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара і дівчини Вінки. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвінок є символом кохання.

Тваринних символів у нас також є багато. У княжі часи улюбленою твариною був тур. У козацькі часи – кінь. У багатьох думах, піснях оспівували козака і тут же згадували його коня.

Але найулюбленішими тваринними символами є птахи.

Зозуля

Люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю. А поскільки це душі померлих – то де їм місце? В раю. І повертаються вони восени в рай. Очевидно з цих двох слів утворилося “Вирій”. А ключі від Вирію Бог доручив зозулі, – говориться в легенді. Відкриває зозуля ключами вирій, випускає птахів по черзі на землю. А іще Бог доручив зозулі кувати довгі роки життя людям. І у вирій вона повинна відлетіти раніше, щоб відкрити його для інших птахів. Тому не встигає вона висидіти пташенят і підкидає яйця в чужі гніздечка. Та як би там не було, про зозулю в Україні ніхто ніколи не говорив погано. У народних піснях її порівнювали з матір’ю, яка побивається за своїми дітьми, називали лагідно “зозуленькою-матінкою”.

Лелека

Улюбленим птахом є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання – Леля. Ну, а як відомо – від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір’ї добрих людей.

Журавель

Символом туги за рідним краєм є журавель. Це щемливе відчуття, яке чути у курликанні журавлів, відчуває людина, коли вона далеко від Батьківщини.

“Журавлі кру, кру, в чужині умру, доки море перелечу, крилонька зітру,” – скільки туги викликають ці прості слова у серці кожного.

Ластівка

Символом матері є ластівка. Легенда каже, що на Петра і Павла вшановували найстарішого члена роду. Родина дарувала йому дубовий вінок як символ довголіття. А на другу Пречисту -вітали матір. До християнства 22 вересня святкували свято Рожаниці – покровительки матері – породілі. В цей день діти ліпили з глини ластівку і дарували матері. Мати зберігала її протягом року до наступного свята. Якщо мама помирала, то діти клали ластівочку їй у домовину, а на воротях ставили перевернуті граблі зверху прикріпляли ластівку. Так вони стояли 40 днів і всі, хто йшов мимо двору знали, що померла та,на якій трималася вся родина. З ластівкою пов’язано багато прикмет, повір’їв.

Соловей

Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка – соловей.

Розповідали старі люди, що колись давно ця гарна пташка не жила на наших землях. Гніздилася в далеких краях і не знала дороги на Україну. Але що були солов’ї дуже співучі, то літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для індійського царя.

Залетів один соловейко на Україну і сів спочити у якомусь селі. Всі люди і той час були в полі і село було німе.

– Що то за люди тут живуть? – подумав соловей. – Ні тобі пісні, ані музики не чути. Але зайшло сонечко, і люди гуртом повертали додому. То тут, то там чулися пісні.

Але пісні були сумними. Тяжка праця за день забрала багато сил. Тут соловей заспівав і звеселив їх. Забули люди про втому і так заспівали своєму заморському гостю, що він і не повірив. З усіх земель злетілися солов’ї до царського саду, співаючи йому принесені ними пісні. Аде все те було вже знайоме цареві і він сердився. Аж ось під вікнами заспівав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув – і велів тому солов’ю співати день і ніч …

Зачудовані солов’ї навесні гуртом полетіли на Україну, щоб слухати наші пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далеку Індію. Сама у нас вони висиджують пташенят, щоб від самого народження вони чули найкращі у світі пісні.

Не перелічити тих легенд, казок, пісень, віршів про дорогі і рідні нашому серцю символи. Вони відтворені у вишивках на сорочках, рушниках.

Ділюсь

Калина

Калина - символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов"язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового древа, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме древо пов"язує світ мертвих зі світом живих.

Калина символізує материнство: кущ - сама мати; цвіт, ягідки - діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина - український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона "проросла" в гімнові січових стрільців:

Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо.

А ми нашу славну Україну розвеселимо!

Вінок

Вінок - символ життя, долі, життєвої сили; символ дівоцтва. Вінок є також символом довершеності:

А в цьому домочку, як у віночку

Рушник

Смуга полотна сама по собі має насичене символічне значення - дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й має на собі виткані чи вишиті знаки-обереги - захисна сила її, відповідно, посилюється. По всій Україні рушником накривали хліб на столі. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник. Хлібом-сіллю на рушнику і досі зустрічають гостей. В українській хаті рушники вивішують над іконами і над портретами родичів. Рушник використовується в багатьох обрядах, насамперед тих, що пов"язані зі шлюбом і проводами в потойбіччя.

Писанка

Писанка - символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: "У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки".

Вишиванка

Вишиванка - символ здоров"я, краси, щасливої долі, родової пам"яті, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Вишита національна жіноча та чоловіча біла сорочка. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові - нареченому, чоловікові, хлопчикові; дівчині, заміжній жінці.

Виготовлялися з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи. Було чимало типів традиційних сорочок за формою, використанням матеріалів, а також за семантикою кольорів: подільський, галицький, поліський, волинський, наддніпрянський, полтавський, гуцульський, буковинський, лемківський тощо. Цікаво, що символіка вишиванок часто-густо збігається із символікою орнаментів предметів матеріальної трипільської культури. Виявлені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків /датують їх VI ст./ ідентифікуються з узорами вишиванок XVIII-XX ст.. Щоправда, символіка вишивки часто-густо складалася з двох частин: історичної /родової/ і прогнозуючої /загадування майбутнього, продовження роду/. На вишиванках застосовувалися традиційні символічні орнаменти: геометричні /вважаються найдавнішими/, рослинні, зооморфні /тваринні/. Іноді типи орнаментальних форм поєднувалися: орнаментально-рослинний з переважанням першого чи останнього. Символіку форм конкретизувала символіка барв. Скажімо, подільська кольорова мережка, виконана хрестиком і низзю з декоративним швом-качалкою /качалочкою/ подає ромб, розміщений поміж двома горизонтальними лініями. Трикутник між ромбом та лініями вишивався навскісними лініями у вигляді завитків /"баранячі роги"/. В орнаментах переважає чорний і червоний кольори із украпленням синього, зеленого, жовтого /золотого/. Такий тип вишивки міг символізувати не лише хліборобську працю на чорноземі в зоні лісостепу з наявністю річок, озер чи журливість вдачі, любов, цілеспрямованість подолянина у досягненні мети, а й певну гармонійність у стосунках людини з природою і людських взаєминах; силу, міць; зростання; часом - запліднення тощо /слід розглядати конкретний зразок призначення вишивки/. Із зображеннями ромба й двох ліній могли пов"язуватися певні уявлення про календар, чотири пори року, між народженням та смертю /дві лінії/. Народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових /козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських та ін./. За традицією, дівчина, готуючи придане, мала вишити своєму нареченому сорочку: Шовком шила, шовком шила, золотом рубила. Та для того козаченька, що вірно любила. Сорочка /особливо чоловіча/ була символом кохання, вірності, невірності. В давньому замовлянні сказано: "Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був", звідки видно, що "білий - милий". У деяких народних піснях, як зауважував О.Потебня, образ не пояснюється, але його можна зрозуміти на основі символічних значень: Ой коби я була знала, що я твоя буду, Випрала би-м сорочечку від чорного бруду /тобто: покохала б, поєдналася з тобою за умови обов"язкового майбутнього заміжжя/; Заковала зозуленька на жовтім пісочку. А хто ж мому миленькому випере сорочку? У другій половині XIX ст. в європейській фольклористиці широко обговорювався сюжет про графа, котрий потрапив у полон до невірних, і про його дружину. Біла сорочка, що її дала дружина чоловікові, - символ вірності: поки сорочка біла, доти жінка вірна. Випрати сорочку в чумацьких піснях означає полюбити чумака, навіть якщо він одружений. Характерно, що не завжди чумак погоджується на любовні стосунки з випадковими особами жіночої статі /в піснях це переважно дівчата або молода шинкарка-здирниця/, не дозволяє якій-небудь "прати сорочку", хоч вона й не біла, бо "сьома неділя". Таким чином, чумак зберігає вірність коханій дівчині, до якої має повернутися. Сорочка-вишиванка оспівана, зображена в різноманітних жанрах народної творчості /в тім числі - жартівливих, пародійних/, сучасними поетами. Вона є символом українця загалом і України зокрема, проте в XX ст. престиж вишиванки як одягу занепав під згубними впливами шовіністично-космополітичних, комуно-фашистських, екстремістських та інших тенденцій. М.Дмитренко.

Вишня

Вишня - символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої. У давнину вишня була одним із священних дерев далекої Японії та Китаю. Для праукраїнців вишня, за даними О.Шокала, - світове дерево життя /див. Дерево життя/. Як відомо, колись слов"яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів. "У давнину в Україні, - підкреслює дослідник, - вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік" /Українознавство. - К., 1994. - С.286/. На думку Г.Лозко, назву "вишня" слід вважати прикметником жіночого роду, від форми "вишній", тобто "божественний" /пор. із словом "Все-вишній" /Всевишній/. Отже, вишня - це "божественне дерево", присвячене Сварогу /Дмитренко М. та ін. Українські символи. - К., 1994. - С.118/. Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто "вишнім" сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова "вишня", зроблений нами, підтверджує думку про правильність зіставлення її з образом світового дерева, священного дерева життя. По-перше, слово "вишня" - слов"янського походження, воно мало такі регіональні варіанти як "вишник", "вишника". Водночас слово "вись" /висота/ /світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба/ мало аналогічні форми - "вишник", тобто "вищий", "старший", "вишок" - вершина, шпиль. Словник Б.Грінченка /Т.1. - С.201/ фіксує форму "вишній", тобто "верховний", а отже "небесний", "божественний". Водночас у Словнику вміщено фразу "Господи вишній, чи я в тебе лишній?", яку можна зіставити із фольклорним виразом "Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня..." Отже, у свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревом життя, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю, бо "світ" - це "свят". За даними М.Костомарова, слов"яни обожнювали саме світло як джерело життя, білий колір /пор. імена язичницьких богів Світовид, Білобог/. Споконвіку священні речі українців - білі /хата, вишиванка, хустина, рушник/. Священний птах лелека має біле забарвлення. Таким чином, безсумнівно, вишня була у наших пращурів Священним Деревом Життя, Матері-богині, України. Відгомін цих вірувань знаходимо у творах усної народної творчості, українських письменників. У свідомості українців і нині вишня - це рідна домівка:"Садок вишневий коло хати" /Т. Г. Шевченко/. Або:"Як я любив у хмарах вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати" /М.Старицький/. У поемі І.Я.Франка "Іван Вишенський" змальовано, зокрема, епізод, коли саме вишневий цвіт нагадав герою на чужині про рідну Україну і змусив повернутися із грецького Афону. Ліна Костенко використала цей образ для опоетизації весни, кохання, нареченої: Ще сніг ковтала повідь широченна, І рала ждав іще тужливий лан. А під горою вишня - наречена Вже до віночка міряла туман.

У поемі І.Драча "Смерть Шевченка" вишневий цвіт асоціюється із безсмертям Великого Кобзаря. І на завершення - рядки, написані одним із авторів Словника: О, вишня - Матінко Всевишня - Весь білий світ - то вишні цвіт. Правічне дерево Вкраїни - Її безсмертя в плині літ. О.Потапенко.

Волосся

Волосся - символ богині неба, землі; багатства; розвитку духовних сил; енергії, вогню, плодючості, здоров"я; символ скорботи, трауру; обстрижене волосся - символ покритки /стриги/, втраченого дівоцтва, цнотливості; "народження-смерті"; вічної пам"яті; оберіг. Волосся - багатозначний символ. Волосся на голові символізувало духовні сили людини, і водночас - ірраціональні космічні сили та біологічні інстинкти. Автор Словника символів Х. Е. Керлот зазначає, що волосся означає

енергію, плодючість. Густа шевелюра означає життєвий порив, радість життя, духовний розвиток. В індуїзмі волосся символізує "силові лінії" Всесвіту. Втрата його означає падіння і бідність. Водночас добровільне постригання, напр., у ченці, означало відмову від усіх земних втіх, абсолютний аскетизм. У Малій Азії саме їм жерці і жриці приносили в жертву своє волосся. За міфами, Самсон втратив сили, коли його обстригли, тобто позбувся підтримки богів. За даними О. М. Афанасьєва, "стародавньою поетичною мовою трави, квіти, кущі та дерева називались волоссям землі". Люди одухотворювали землю, вважаючи сушу тілом, каміння - кістками, воду - кров"ю, а рослини - волоссям велетенської істоти. Тому-то у народних казках саме щітка /гребінь для волосся/, кинуті героєм, перетворюються у рівний ліс: із кожної волосинки виростає дерево. Отже, у казках волосся - символ енергії, плодючості, буйної рослинності. У давнину на Русі-Україні категорично заборонялося заміжній жінці "світити волоссям".

Одним із найганебніших вчинків було зривання хустки із голови жінки. Це зумовлено віруванням в те, що, вийшовши заміж, дівчина переходить під владу чоловіка, який заволодів її косою, а отже - честю. Тому з"явитися перед чужим без хустини означало зрадити своєму чоловіку. Найганебнішим на Україні для дівчини було колишнє насильне обстригання, яке символізувало неславу за втрату вінка, цнотливості. Така дівчина звалася "стрига" або "покритка", бо їй хлопці за зраду відтинали волосся, їй заборонялося ходити із непокритою головою. Очевидно тому, що волосся, коса зокрема, /див. Коса/ були символом незайманості, святості. Одним із стародавніх символічних ритуалів був обряд пострижин. За даними Геродота, скіфи, гіперборейці стригли волосся на ознаку трауру. Дівчата перед шлюбом обтинали коси і жертвували їх богині Артеміді. У багатьох народів категорично заборонялося це робити, щоб не потрапити під вплив демонічних сил.

На Русі-Україні лише воїни /за свідченнями В.Колесова /"повністю збривали волосся, присвячуючи своє життя і життєву силу Перуну". Візантійців дуже вразила зачіска князя Святослава. На виголеній голові був лише жмут волосся на маківці /подібний до запорозького "оселедця"/. Пострижини проводили, коли дитині виповнювалося 3-5 років і символізували перехід її в "отроцтво". На думку І.Снігирьова, цей обряд розглядали як щось аналогічне хрещенню.